Усе живе — ліворуке, і ніхто не знає чому

Підніми руки й спробуй покласти одну долоню точно на іншу, обидві тилом догори. Не виходить. Вони — дзеркальні відображення: однакові до найменшої рисочки й несумісні. Дуже багато молекул, з яких збудоване життя, мають той самий клопіт. І ось що дивно: усе живе на Землі обрало ту саму руку.

Візьми амінокислоти — намистини, з яких нанизані всі білки. Майже кожна з них існує у двох формах, лівій і правій, однакових геть в усьому, мов дзеркальні близнюки. Змішай їх у пробірці, де немає нічого живого, — і вийде чиста суміш порівну. Але життя не порівну. З двадцяти амінокислот, на яких працює твоє тіло, дев’ятнадцять — ліві, а одна не має руки взагалі. І не лише в тобі. У бактеріях у твоєму кишківнику, у секвої, у цвілі на старому хлібі, в усьому, що будь-коли жило, білки складені з лівих частин. А цукор, яким записано твою ДНК, навпаки — правий, увесь до останку, у кожному геномі на планеті. Життя одноруке, згори донизу, і таким є вже майже чотири мільярди років.

Важить це більше, ніж здається. Істота, збудована з дзеркальних молекул, не змогла б їсти твою їжу. Її ферменти шукали б лівий світ, а наш був би для них увесь навиворіт; дзеркальний стейк просто пройшов би крізь неї, мов пісок. Ви з дзеркальним двійником могли б потиснути руки, але ніколи — сісти за один стіл.

Ось що не йде мені з голови. Ніхто не знає, чому життя обрало саме цю руку. Інша спрацювала б анітрохи не гірше. Найкращий здогад такий: якась дрібна випадковість хитнула найперші терези — легкий нахил у світлі зір або асиметрія, схована в слабкій ядерній взаємодії, така мала, що її ще нікому не вдалося виміряти в молекулі, — а життя вхопилося за той шепіт і підсилювало його довіку. Ми навіть шукали відповідь у космосі. У деяких метеоритах амінокислоти ледь помітно хиляться вліво; у найсвіжіших зразках з астероїдів немає й того. Небо теж не дало розгадки.

Тож найглибше, що споріднює все живе, — це не молекула й не ген. Це вибір, зроблений один раз, ще до того, як було кому вибирати, між двома цілком рівними можливостями, і відтоді витриманий без жодного винятку чотири мільярди років. Ми всі стоїмо по один бік монети, і ніхто не бачив, як вона впала.